Управління експлуатації насосних водопровідних станцій і артезіанських свердловин

• Надточій Микола Васильович - заступник директора департаменту експлуатації водопровідного господарства - начальник управління
• Стельмах Сергій Миколайович - головний інженер управління

СТРУКТУРНІ ПІДРОЗДІЛИ

- Цех насосних станцій "Північний".

- Цех насосних станцій "Південний".

- Цех насосних станцій "Лівобережний".

- Цех по ремонту і технічному обслуговуванню електроустаткування.

- Цех по ремонту і технічному обслуговуванню контрольно-вимірювальних приладів, засобів автоматики і зв'язку.

ФУНКЦІЇ

Управління експлуатації насосних водопровідних станцій і артезіанських свердловин

Історія артезіанського водопроводу в Києві розпочалась з 1896 року, коли до міста прибув по запрошенню “Київського товариства водопостачання” професор Петербурзького гірничого інституту С.Г. Войслав, який вже мав на той час досвід видобування підземної води в інших містах Росії. Він і заклав першу свердловину на території колишньої насосної станції по Набережному шосе на підкрейдний горизонт. В квітні 1896 року буровики дійшли до глауконітових пісків на глибині 100 м і свердловина дала очікувану кількість води. В червні цього ж року Водопровідне товариство прийняло її у експлуатацію і вода в кількості 8000 відер на годину почала надходити до міської мережі.

Одночасно під керівництвом гірничого інженера Кобецького було розпочате буріння розвідувальної свердловини діаметром 4 дюйми. В грудні 1896 року на глибині близько 205 м. свердловина зафонтанувала, тобто самовиливалась. Її продуктивність склала 1000 л на годину, а з застосуванням насосу збільшилась у 5 раз.

До серпня 1897 року працювало в мережу вже 8 свердловин продуктивністю мільйон відер, що дозволило повністю забезпечити потреби міста на той час.

Паралельно з цими роботами проводився пошук нових придатних до експлуатації ділянок. Товариство звернулось в міську управу про виділення нових земельних ділянок для буріння свердловин. Після двох років сперечань та погоджень були виділені ділянки: одна по вулиці Межигірської, друга – поблизу Галицького базару (нині площі Перемоги), насосні станції на цих ділянках були збудовані в 1903 році. В період з 1896 по 1918 рр. в місті було пробурено 48 свердловин, з яких 28 сеноманського горизонту.

З 1908 року до введення в дію Дніпровської водопровідної станції в 1939 році місто забезпечувалось водою виключно з свердловин, а з 1939 року в місті розпочато змішане водопостачання з підземних і поверхневих джерел.

В післявоєнний час артезіанський водопровід особливого розвитку не мав. В 1953 році працювало 54 свердловини і 4 насосні станції, які подавали місту 180 тис.м³ води за добу.

В 1972 році кількість свердловин зросла до 121, а середньодобова подача до 208,5 тис.м³ води за добу.

Друге дихання артезіанський водопровід отримав в другій половині 70-х років в зв’язку із початком інтенсивного будівництва периферійної частини міста.

На сьогоднішній день артезіанський водопровід налічує 356 свердловин загальною проектною потужністю понад 400 тис.м³ води за добу, зараз працює близько 130 свердловин, 27 насосних водопровідних станцій (працюючих - 16), які подають місту 60 - 65 тис.м³ води за добу, 21 підвищувальна насосна станція та 2 водонапірні башти.